Про манкуртів
Про манкуртів. Тих, хто постійно повторює «може вони домовляться?» хоча вже могли б казати чесно – може треба здатися, капітулювати? Але ніхто з манкуртів не хоче опинитися серед тих, хто «відійде» до росії по територіях, шо записані до її конституції, втратити щось своє, бізнес, житло, опинитись в російській армії замість своєї. Віддати туди своїх дітей. Їх прислів’я – я хочу просто спокійно жити!. Вони хочуть бути врятованими, нічого для цього не роблячи, вони не донатять на ЗСУ, і більша частина з них, якщо це чоловіки, не працює.
Манкурти сидять «по норах», їм приносять харчі, виносять мусор, іноді вони виходять в темряві посмалити.
Путіну навіть не треба великими кроками йти вперед. Можна просто тягнути цю війну.
Але я скажу, є щось незбагненне попереду. Чи то якісь процеси внутрішні в росії, що мають таки її розвалити, чи зацікавленість Заходу, щоб стримувати російську експансію кров’ю українців, чи те, що манкуртів в Україні все одно менша частина, ніж тих, хто розуміє, що буде, якщо ми втратимо українську державність і ідентичність. Є внутрішня мудрість нації, яка має багатовіковий досвід існування поряд з росією; країною, з якою ніколи не можна домовлятися. Або під неї лягти, або протистояти. Ніяких "а може".
Так, щось є попереду, що змінює цю ситуацію. Карти росії втрачають експансійність у динаміці. Про те я ще буду писати. Але кожен крок формує ту нову реальність. Вона може бути такою чи іншою. Нічого не прописано попереду остаточно. Є архетипи і енергії, є наша воля. Кожен день боротьби, кожен донат на ЗСУ це енергетичний вклад, щоб здвинути енергії належним чином. Я вже писала – зараз у програші буде той, хто чекає. А як Уран інгресує до Близнюків (липень) – то і подавно. Світ почне рухатися швидко і непердбачувано.
Те, що на нас працює час, це так і є, не на путіна. Але нам треба перебрати на себе енергію, посилити вмотивованість і вчитись далі жити не в цінностях заземлення і збереження, а тепер вже й руху. Рух у всьому стрімко наростає, треба вийти на потрібний рівень.
